ДОСВІД ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ ТА СІМ’Ї: ГАРМОНІЗАЦІЯ РОДИННИХ СТОСУНКІВ

Сім'я є незамінним, глибоко специфічним соціальним інститутом розви­тку особистості. Протягом усього життя родина є найважливішим компонен­том мікросередовиша, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім'ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи її життєвий шлях у майбутньому. Саме в сім'ї закладаються основи ціннісно - мотиваційної сфери особистості, формується її характер.

Вплив сім'ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально- психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілкування кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до неї, кола сімейних інтересів тощо. [3,171]Постановка проблеми: поширення помилок  сімейного виховання:  невміння бать­ків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузго­дженість виховного впливу дорослих членів сім'ї, а також впливу сім'ї і школи, вчителя.Аналіз останніх досліджень і публікацій:  дана проблема часто не усвідомлюється батьками, і тому ви­правлення її вимагає від учителів та класного керівника високої професійної май­стерності, такту і терпіння.Мета статті: активізувати педагогічний всеобуч, мета якого – подолати педагогічну та психологічну неграмотність значної частини батьків, сприяти виробленню умінь та навичок сімейного виховання.Виклад основного матеріалу: пропоную практичне заняття з батьками, зокрема проведення батьківських зборів «Я тебе люблю!» Підготовчий етап  (робота з дітьми)Робота проводиться з дітьми на передодні батьківських зборівМета: формування мотивації учнів до розкриття своїх почуттів перед батьками і бажання дітей, щоб батьки прийшли на збори.Обладнання: кольоровий папір; клей; ножиці; вата; фломастери; кольорові                олівці;  ватман.ХІД РОБОТИБесіда з дітьми-       Діти, а як Вам живеться разом з батьками, що Вас хвилює, про що Ви  думаєте. (Найчастіше діти говорять, що батьки їх «не розуміють і не хочуть розумі­ти»).-       А чи хочете Ви, щоб я поговорила з Вашими батьками про те, що Вас турбує?  -       Що Ви хочете, щоб я їм ска­зала?-        Нам разом треба так працювати, щоб після наших зборів батьки завжди приходили у гарному на­строї.-       Чи давно Ви говорили своїм мамам і татам, що ви їх любите? А хотіли б сказати їм про свої почуття? Тоді я пропоную свою допомогу у «виявленні лю­бові» до своїх батьків.     (Правила з ТБ; Виготовляємо квіти)-         Ви можете всередині квіточки написати слова любові, побажання або прощення своїм до­рогим людям — татам, мамам, бабусям, дідусям. А зовні напишіть, від кого вона, щоб я не заплута­лася, коли буду роздавати їх Вашим близь­ким.(Саджаємо клумбу: квіточка, лист – звернення до батьків)                                                            

Робота з проблемами         На великому плакаті малюю контур тварини (баранчика). Дітям пропо­ную усі свої проблеми  чи образи  перенести на баранчика. Біля дошки утворюється велика черга. Діти підходять і пишуть по кілька разів.                                                            -                Діти, а як можна позбутися цих неприємностей?(Відповіді дітей)-                Потрібно не залишатися на самоті з проблемою, потрібно шукати шляхи вирішення проблем. І я впевнена, що саме у цьому Вам допоможуть ваші батьки, бо Ви для них – це найдорожчий скарб на Землі. Тільки разом ми зможемо вряту­ватися від неприємностей.(Пояснюю, як ми це будемо робити.)         Кожний підходить до дошки і заклеює свою образу ваткою та клеєм. Образа зни­кає. Баранчик стає білим і пухнастим. Від , того, що він змінився, стає всім приємно.                                                          Основний етап (робота з батьками)( Прибрана святково кімната: на дошці сонечка з сімейними фото; напис «Я тебе люблю»; серед класу «посаджені квіти – умовна клумба з тих квітів, які діти виготовляли на передодні зборів; музичний супровід»                                                                                                                                                                       Мета: формування мотивації на зміну взаємин між батьками і дитиною.Обладнання: 6 пов'язок; квіти; сонечка з сімейними фото; анкета; аркуші з віршами; пам’ятні книжечки; кольоровий папір; клей; ножиці; вата; фломастери; кольорові олівці;   ватман.Час проведення: 1—2 години.ХІД РОБОТИБесіда з батьками-         Шановні батьки, а як Вам живеться разом з дітьми, що Вас хвилює, про що Ви  думаєте?-         Нам разом треба так працювати, щоб після наших зборів ви  завжди приходили у гарному на­строї.-         Чи давно Ви  говорили своїм дітям, що ви їх любите? А хотіли б сказати їм про свої почуття? Тоді я пропоную свою допомогу у «виявленні лю­бові» до своїх дітей. Ось клумба, з якої Ви зірвите тільки одну квіточку, свою, ту, яку посадила Ваша дитина. Але перед цим Ви повинні виростити свою квіточку, яку посадите на ось цій клумбі. Пам’ятайте, що це ви робите для своєї дитини, постарайтесь, пофантазуйте, щоб квіточка вийшла якнайкраща.     (Виготовляємо квіточку для клумби. )                           -         Ви можете всередині квіточки написати слова любові, побажання або прощення своїм до­рогим людям — татам, мамам, бабусям, дідусям. А зовні напишіть, від кого вона, щоб я не заплута­лася, коли буду роздавати їх Вашим дітям.(Саджаємо клумбу: батьки зривають свою квіточку з листом, а на місце саджають свою)                                                           Робота з образами, проблемами                              На великому плакаті малюю контур тварини (баранчика). Батькам  пропо­ную усі свої образи, проблеми  перенести на баранчика. Біля дошки утворюється черга. Батьки підходять і пишуть по кілька разів.                                       -         Шановні батьки, а як можна позбутися цих образ, проблем?(Відповіді батьків)-         Тільки разом ми зможемо вряту­ватися від образ.(Пояснюю, як ми це будемо робити.)             Кожний підходить до дошки і заклеює свою образу ваткою та клеєм. Образа зни­кає. Баранчик стає білим і пухнастим. Від  того, що він змінився, стає всім приємно.                                          1.Що означає любити свою дитину?-     Скажіть, будь лас­ка, а що, по-вашому, означає любити свою дитину?-    Так. Саме слова «Я тебе люблю» дитина хоче чути з вуст найближчих людей. Це дуже важливі слова, вони підживлю­ють існування дитини. Батьківську любов вони переносять згодом у свої родини. Такі слова любові  необхідно чути кожній людині у своєму житті.- Ось один випадок із життя. У одного хлопчика запитали, коли останній раз батьки говорили, що люблять його. Він відповів, що вчора і мама, і тато. Був день народження в хлопчика. Наші діти так хочуть, щоб побільше б таких днів було. І зовсім помилково думати, що говорити про любов часто—це шкідливо для дітей.-  Бувають таки випадки, коли батьки не люблять своїх дітей. Чому ж таке трапляється?Причин може бути кілька. Наприклад, дитина з'явилася на світ «незапланованою». Батьки ії не чекали, хотіли у «своє задоволення» пожити. І ось тепер вона їм не потрібна. Або вони мріяли про хлопчи­ка, а народилася дівчинка. Іноді трапляється так, що дитина схожа на батька, з яким мати розлучена, і вираз обличчя викликає в неї ворожість.2. Дитина-статуя -   Дитину треба любити просто тому, що вона є. Адже коли вона народилася, батьки нічого від неї не вимагали й не чекали. Вони просто хотіли, щоб вона була здоро­вою і щасливою, посміхалися їй, звертали увагу. А зараз вона підросла, і ставлення до неї міняється — це правильно. Але, бу­ває навпаки.-  Я пропоную розіграти сцен­ку «Дитина-статуя», для того, щоб переко­натися, наскільки і якою мірою змінюють­ся тон голосу і зміст слів, вимовлених нами бать­ками.Для цього потрібен один бажаючий, кот­рий зіграє роль дитини; один бажаючий – роль мами. ( Якщо на роль дитини погодиться тато одного з дітей, то за сценарієм він буде дочкою.Герой сценки вибирає собі серед при­сутніх людину, в якій він побачить підтримку. Обрана особа стає за спиною «моєї дитини», прикладає руки до її спини і ні в якому разі не відпускає своїх рук під час усієї дії. Потім присутнім роздаю вислів  і прошу запам'ятати їх, це ті вислови, які вимовлятимуть  під час гри (виді­лені жирним шрифтом))МАМА.Ти — моя маленька донечка, моя п’ятикласниця. Ми з тобою поспішаємо до шко­ли, нам треба встигнути на автобус. А ти дуже енергійна і допитлива дитина, що ста­вить купу запитань, навіть у той момент, коли ми біжимо до автобуса.ДОНЕЧКА. Мамо, а що там таке, подивися!МАМА. Ніколи, дивися під ноги, вічно споти­каєшся! Що ти крутиш головою, дивися на дорогу. Припини видивлятися! (ПАУЗА: як тільки я вимовляю це, дитина може сприй­няти це буквально—вона закриває очі, як наказала мама.) (Дістаємо шарфик і зав'я­зуємо дочці очі.)АВТОР. Мама з донечкою поспішають  далі до шко­ли. Забігають в автобус і мама зустрічає  там свою подругу, починає з нею обговорюва­ти день. Дочка уважно слухає, а потім гово­рить:ДОНЕЧКА. Мамо, мамо, ти чула, як проспівала пташка? А хто такий дядько Сергій?МАМА. Ти що втручаєшся в дорослу розмову? І взагалі, ти чого вуха розвісила, як не со­ромно підслухувати! Закрий швидко свої вуха! (Після цього  зав'язуємо дівчинці вуха шарфиком.)АВТОР.Мама і донечка виходять з автобуса, роз­прощавшись з маминою  подругою, і біжать  по дорозі. При цьому мама постійно поглядає на годинник, щоб не спізнитися.ДОНЕЧКА. Ой, який сьогодні день  буде чудовий! Мамо, мене Катруся  чекає, я їй пообіцяла принести енциклопедію, ту, що...МАМА. Відчепися! Ти що розговорилася, ніко­ли зараз, ми спізнюємося. Так можеш ти, зрештою, помовчати! Швидко рота за­крий! ( Зав'язуємо рот ще одним шарфи­ком.)АВТОР. Хапає дитину за руку, і вони рухаються  далі. Дівчинка вже мовчить, але починає піднімати на ходу якусь гілочку.МАМА. Що в тебе за руки, що ти їх увесь час кудись сунеш, не можеш без цього! Викинь, я тобі сказала! Забери руки! (Зав 'язую руки шарфиком.)АВТОР. Але тут дочка починає скака­ти, задирати ноги.МАМА. Ти де цього навчилася? Це ще що таке? Припини дриґати ногами! Стій рівно!(Цього разу зав'язуємо ноги.)АВТОР. Мама дивиться  на годинник, нервує, що вони  не встигають, і починає підганяти дитину.МАМА. Що ти волочишся, роби крок ширше, ти що, ходити розучилася? Йди швидше! Дай руку! Це не руки, ні писати нормаль­но, ні тримати нічого не вміють! Дивися на дорогу, не спотикайся! Та не мовчи ти, я з тобою розмовляю!(У цей момент учитель просить усіх в кабінеті вимовляти голосно ті вислови, що нале­жать їм.)Припини видивлятися!Закрий швидко свої вуха!Швидко рота за­крий!Забери руки!Стій рівно!АВТОР. Дитина починає хникати.МАМА. (кричить) Чого ревеш?! Що ти плачеш, я тебе питаю. Чого ревеш! Тільки ганьбиш мене! Я кому сказала, — припини нюняти, ти чуєш мене!(На цих словах дуже сильно перев 'язуємо  живіт.)АВТОР. Мама  продовжує пиляти свою дочку за те, що вона нічого не вміє.ПАУЗА. (потрібно витримати паузу, щоб батьки обміркували сценку)                                                                                     Обговорення сценки                                  - Мама незадоволена усім, що дівчинка робила, забувши про те, що сама ж усе їй зав'язала, а при тому мама іще хотіла, щоб у донечки все виходило, і причому— обов'язково добре (я запитую в дочки)-    Що ти  хочеш  розв'язати. ( Найчастіше—це живіт, тому що він туго перев'язаний, і це саме «слабке місце»)-   Дитині  усе заборонили, та ще і плакати не можна, тобто наклали заборону на по­чуття. Дитині це найважче перенести. Кожний має право відчувати те, що він відчуває. Але батьки часто здатні відібра­ти це право.Ø   Потім я розв'язую по черзі те, про що про­сить дівчинка. І, коли усе вже розв'язано, я запитую в неї, що вона відчувала протягом усієї дії? Про що вона думала? Як їй було, коли всі навколо почали наказувати їй?Ø   Звучать слова про душевний біль і дуже часто — про ненависть до матері й до залу, якого я просила вимовляти голосно певні вислови. Запитую, що було позитивним моментом у сценці, що допомагало винес­ти несправедливі слова матері? Виявляєть­ся, та людина, що стояла позаду й увесь час підтримувала.Ø   Потім я запитую про думки й почуття цієї людини. Пропоную подякувати за надану допомогу. Адже дуже часто в житті це буває стороння людина. І добре, що вона опи­няється поруч у потрібний момент. А як тій дитині, у якої навіть такої підтримки немає?Ø   Я дякую за підтримку і прошу зайняти місце в залі, а потім беру за руку того батька, що виконував роль дитини, і говорю: «Ось у такий стан ми вганяємо свого рідно­го хлопчика або дівчинку і при цьому пере­слідуємо шляхетну мету виховання. Дитині нестерпно чути такі слова від рідних, але буває і так, що такі слова вона чує, і не від рідних, а від чужих людей: від перехожих, друзів, учителів. Що тоді робити? Як пово­дитися?».3. Обійми           Якщо ви бачите свою дитину в такому стані, перше, що ви можете і повинні зро­бити, — це обійняти її, пригорнути й три­мати біля себе стільки, скільки потрібно дитині. (Я обіймаю того батька, що вико­нував роль моєї дитини.) Коли йому буде достатньо, він сам відійде.          При цьому ви ні в якому разі не поплес­куєте його по спині й не погладжуєте, наче «усе це такі дрібниці, що до весілля зажи­ве». Ви просто його обіймайте. Якщо це підліток і він уже не дає себе обійняти, то можна посидіти поруч, потримавши його за руку.          Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатир рекомендує обіймати дитину кілька разів на день. Вона вважає, що обій­мати дитину чотири рази необхідно  кожному просто для виживан­ня, а для гарного самопочуття потрібно не менш ніж 8 обіймів на день! А для того, щоб дитина розвивалася інтелектуально, — 12 разів на день! І між іншим — не тільки дитині, а й дорослому.             Говорять, що руку дитини треба трима­ти доти, доки вона її сама не забере. Дити­на повинна знати, що батьки її завжди зро­зуміють і приймуть, що б з нею не тралило­ся. Дитині такі знаки безумовного прийнят­тя особливо потрібні, як їжа організмові. Вони живлять її емоційно, допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо ж вона неодержує таких знаків, то з'являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці, а іноді й нервово-психічні захворювання.4. «Мамо, а ще можна?» (випадок із життя)             Одна жінка проходила тренінги, після закінчення яких прийнято було  одержувати домашні завдання, а вранці розповідати, як його виконували. Ось історія цієї жінки: «Чоловік уже звик до моєї дивної професії, особливо його тішать на тренінгу мої домашні завдання. Він із простої родини, де дотики один до одного звичні. У нас це ніколи не було прийнято, тому мені це не подобається. А йому — не­обхідно. І я відчувала, що йому в цьому плані зі мною важко...Ось учора приходжу я додому, а він за­питує: «Ну, що на сьогодні задали?» Я ска­зала, що треба усіх у сім'ї обійняти. Він лед­ве не підстрибнув від захоплення. У кори­дор вибігли сини-погодки (4—5 років) із питанням: «Що трапилося?» Тато радісно їм відповів, що мамі дали завдання всіх обіймати. «Ось зараз ми і почнемо»,—гово­рить він. Я усіх обійняла, навіть собаку, і з почуттям виконаного обов'язку пішла до кімнати переодягатися. І раптом чую за спиною шерех. Оберта­юся, і що я бачу—у дверний проріз просу­нулася голова спочатку одного сина, потім іншого, потім чоловіка, а в самому низу — собачкина мордочка. І всі дивляться на мене з нетерпінням. Я в них запитую: «Чого вам?» А син з радістю запитує: «Мамо, а ще можна?»5. Домашнє завдання           Виявляється, дітям, та й узагалі будь - якому дорослому, необхідні обійми дня того, щоб відчути потребу в собі. Психологами доведено, що потреба в лю­бові, необхідності іншому, — одна з фунда­ментальних людських потреб. Її задоволен­ня —умова нормального розвитку дитини. Ця потреба задовольняється, коли ви по­відомляєте дитині, що вона вам дорога, що вона хороша. Такі повідомлення полягають у привітних поглядах, ласкавих дотиках.            І тому я вам сьогодні даю домашнє зав­дання: обійняти всіх, хто живе з вами вдо­ма, і простежити за реакцією домашніх, а також за своїми почуттями. Можете щось сказати кожному, якщо захочеться.             Наприкінці зборів пропоную батькам згадати про квіточку  з клумби, при цьому наголосивши, що їм потрібно  серйозно замисли­тися над написом дитини. Постаратися зрозуміти те, про що написала їхня дити­на і подякувати за те, що вона змогла відкрити часточку своєї душі для батьків.          Шановні батьки , я думаю, що нам дорослим є над чим  замислитись. Я хочу, щоб з батьківських зборів ви поверталися додому з гарним настроєм, бо вас там чекають найрідніші.           (Наприкінці зборів слід роздати батькам пам’ятки «Сімейного виховання», «Співпраця сім’ї та школи» та ін.)Висновок: для розвитку особистості особливе значення має батьківське тепло, взаємна повага у сім’ї, довіра до дитини, частота й інтенсивність спілкування батьків з дітьми,сімейна дисципліна, методи виховання, приклад батьків та партнерська взаємодія школи та сім’ї. Саме це і створить гармонізацію родинних стосунків.